У Львові досі мешкають 106 тисяч людей, які офіційно зареєстровані як внутрішньо переміщені особи. Як розміщували людей від початку вторгнення розповів начальник управління соціального захисту Львівської міської ради Ігор Кобрин, який тоді керував центром координації щодо розміщення.
–Чи готувалося місто до повномасштабної війни?
-Незадовго до початку повномасштабної війни, у грудні 2021 року на нараді з міським головою отримали доручення – всім дотичним підрозділам готуватись до можливого прийому великої кількості людей.
Нам потрібно було скажімо так – бути застрахованими, закупити певну кількість реманенту, матраців, карематів, спальників. Визначити місця, де би ми могли розмістити людей. Як ми будемо цих людей реєструвати, які дані будуть потрібні першочергово. Була надія, що у 21 столітті повномасштабна війна неможлива.
Але 24 лютого мені зателефонував керівник департаменту о п’ятій чи о пів на шосту ранку та сказав, що очікує на термінову нараду – час не визначений, але потрібно бути якнайшвидше. Ми зібралися і до 7 години провели певні наради. У нас все розділилося, практично всі підрозділи Львівської міської ради з 24 лютого працювали зовсім по-новому. Я керував штабом розміщення внутрішньо переміщених осіб. Були координаційні центри, які працювали з волонтерами, чи щодо забезпечення гуманітарною допомогою.
–Скільки шкіл, садочків, приватних закладів було залучено до розміщення у піковий момент?
-До повномасштабної війни у Львові проживали 8 тисяч внутрішньо переміщених українців. Після 24 лютого щодня до Львова прибували тисячі людей. Хтось їхав за кордон, але чимало людей залишалися.
Основне питання було: де ви зараз перебуваєте? Хтось міг бути на вокзалі, хтось в автобусі, в корку по київській трасі, в потязі в Запоріжжі. Найбільше навантаження було на Шевченківську і Франківську адміністрації, адже чимало авто їхало з Київської траси. Часто наради з міським головою відбувалися на вокзалі, там був такий рух: автобуси, потяги, частина людей просто йдуть в місто…
-У який період приїжджало найбільше людей?
-Понад місяць кількість людей, які прибували до Львова постійно зростала. Піковий момент був постійно з 24 лютого до травня. До кінця березня це був суцільний ріст вгору. Скільки б ми не відкривали в день чи тиждень нових ліжкомісць, їх не вистачало. Пригадую, як у першій декаді березня, не вистачало місць у школах і ми відкрили місця в садочках. Це було одразу додаткові кілька тисяч місць. Дві доби – цих місць не було…
-А загалом багато об’єктів було задіяно у той час?
-Понад 500 об’єктів, зокрема і приватних було залучено у піковий момент до розселення людей. Приймали у готелі, переобладнані склади, будівлі релігійних організацій, церкви, офіси.
Відбувалося це так: до нас телефонували приватні заклади і казали, що можуть прийняти людей. Ми опитували скільки у них є місць, які умови, хто контактна особа, до кого телефонувати. Дані одразу вносили в реєстр і оновлення бачили всі районні адміністрації. Якщо в якомусь районі не вистачало місць, там могли обрати прихисток і побачити, де є вільні місця, наприклад, в іншому районі і скерувати туди людину.
Також дуже часто телефонували львів’яни, які були готові поселити людей у одну із кімнат чи надати своє житло за символічну оплату. До кінця квітня ситуація вирівнялася.
–Якою була ситуація з виплатами ВПО?
-Я маю досвід з 2014 року, і думав, що з виплатами ситуація буде гірша. Після 24 лютого чому це спрацювало, тому що вже були певні акти, вид виплати, який діяв ще до того. Єдине, що потрібно було зробити – внести зміни до постанови Кабінету міністрів, розширити перелік територій, люди з яких підпадали під визначення ВПО. Вони набували право, був другий момент – внести зміни в бюджеті, збільшити кількість коштів. Спершу планували оформляти документи через “Дію”, але все впало на органи соцзахисту. Тому біля соцзахисту були живі черги.
Станом на липень 2022 року було 120 тисяч людей, які були офіційно зареєстровані, як ВПО. Ситуація змінювалася, одні люди виїжджали, інші приїжджали.
-Скільки людей могли поселитися у львівські модульні містечка?
19 квітня 2022 року у Львові, у Стрийському парку, відкрили перше модульне містечко для внутрішньо переміщених українців за сприяння уряду Польщі. Друге модульне містечко розгорнули на вул. Пулюя на початку травня. Третє модульне містечко відкрили невдовзі на Сихові. Загалом у модульних містечках змогли поселитися майже 1000 людей.
Багато людей продовжували мешкати у закладах освіти, культури, перед початком навчального року людей переселили. Складно було виселити маргінальні групи.
З настанням зими містечка літнього варіанту, законсервували. Зараз понад 800 людей мешкають у модульному містечку зимового варіанту на Сихові, яке збудували за підтримки Польщі, Великої Британії та інших партнерів. Проживання там є безплатним. Загалом там можуть поселити 1408 людей. Якщо виплати, передбачені для ВПО, забезпечуються з державного бюджету, то комунальні послуги – з місцевого бюджету.
Наразі витрати підрахувати неможливо. Є харчування, хоч дуже часто воно відбувається за підтримки міжнародних фондів. Два тижні харчування модульного містечка коштує мільйон гривень. Це одноразове харчування. Комунальні послуги забезпечуються громадою міста, та ж сама електроенергія. До прикладу, коли сформували модульні містечка, серед витрат були – земельна ділянка, підведення комунікацій.
-А кого туди розміщували першочергово?
-У модульне на Сихові поселяють здебільшого вразливі групи або людей, які потребують підтримки. Це є переважно сім’ї з дітьми, жінки з дітьми, сім’ї, де є кілька дітей, особи старшого віку, особи з інвалідністю.
Найбільша проблема, каже Ігор Кобрин – знаходити місце для тих людей, які потребують особливих умов проживання. Тобто, де потрібен і догляд, і допомога, наприклад, для людей з інвалідністю. Проте зараз є чимало міжнародних проєктів, гроші виділяють міжнародні партнери. Крім цього, почалися роботи з реконструкції певних закладів охорони здоров’я. Частину людей з таким запитом планують поселити у модульному на Сихові.
