Картинки для Теони

Теона має люблячу сім’ю і непосидючий характер. Ще в неї розлад аутистичного спектра. Через війну її родина переїхала з Херсонщини до Львова. До того ж на непідконтрольній уряду України території дівчинка більше не мала змоги проходити реабілітацію та відвідувати розвиткові заняття, необхідні дитині, яка має комунікативні порушення.

У Львові батьки Теони звернулися за допомогою до фахівців навчально-реабілітаційного центру «Джерело». Зараз дівчинка вчиться спілкуватися за методикою PECS (Picture Exchange Communication System — комунікаційна система обміну зображеннями) — за допомогою набору картинок. Родина почала краще розуміти Теону, а вона тепер може легко висловити свої бажання, а відтак розширити своє коло спілкування.

Теона любить малювати, стрибати на батуті, робити зачіски, носини красиві речі та міцно обіймати маму. У свої чотири роки дівчинка — вимушена переселенка: через війну вона з батьками та старшим братиком евакуювалися до Львова зі свого рідного міста Гола Пристань, що на Херсонщині. Родина залишила дім, невелику пасіку та домашніх улюбленців — хом’яка та канарок, які могли не пережити спеку в дорозі. Спакували лише найнеобхідніші речі та улюблену ляльку Теони. Бабуся та дідусь, яким було складно наважитися виїхати з Херсона, пообіцяли доглядати за будинком та домашніми тваринами.

Родина буквально жила в темряві — вікна щільно закривали шторами та фанерою, щоб у разі обстрілу уникнути порізів уламками скла. Коли чули сильний гуркіт або бачили ракети, які часто пролітали над містом, ховалися в підвалі. «Теона затуляла руками вушка й не розуміла, чому вона повинна припиняти гру. Вона кричала, бо хотіла бігти нагору. Це був стрес для нас усіх», — розповідає Вікторія.

Жінка згадує, як складно було знайти людину, яка б погодилася взяти в дорогу дитину з інвалідністю. Зрештою вона домовилася з місцевим мешканцем, який хотів вивезти свою сім’ю. Дорога тривала два дні — вони стояли в довгих чергах на блокпостах, потерпали від спеки. Теона хотіла бігати й бавитися, натомість їй доводилося весь час сидіти в машині. У Запоріжжі родина нарешті отримала змогу відпочити та придбати дітям фрукти.

У Львові батьки Теони звернулася до фахівців проєкту ЮНІСЕФ за допомогою. «У навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» нас добре прийняли, поставилися з розумінням і повагою. Відчуваю, що моя донька тут потрібна та отримує додаткові знання та вміння. Вона розвивається і у своєму темпі наближається до норми», — говорить мама дівчинки.

Спеціалісти центру навчають Вікторію ефективно працювати з донькою, зокрема спілкуватися з нею за допомогою системи PECS. Раніше мама дівчинки пробувала самотужки навчити Теону комунікувати за допомогою піктограм, утім діяла не за протоколом, тож, на жаль, їм із донькою не все вдавалося. Фахівці ЮНІСЕФ переконали Вікторію спробувати методику PECS ще раз. Якщо вдома Теона просто тягнула маму за руку, то тепер вона приносить відповідну картку, за допомогою якої може легко пояснити свої відчуття та бажання. Вікторія просить доньку описати картинку словами. Дівчинка добре аналізує зображення та швидко знаходить потрібні картинки. За два місяці в Теони сформувалася чимала тека PECS. Дівчинка разом із мамою ходить до магазину та за допомогою карток обговорює майбутні покупки, розповідає про те, що б вона хотіла на обід, чи просить показати їй мультики.

«Комунікація росте, настрій росте. На заняття Теона йде, як на свято», — не приховує радості Вікторія.

Вся родина Теони вчиться комунікувати з нею. Вікторія також записала доньку в інклюзивний садочок, де дівчинка може розширити своє коло знайомств.

Звісно, система PECS — це лише один із можливих засобів альтернативної комунікації, але й один із найдоступніших. Часто батьки самі створюють картки відповідно до вподобань та оточення дитини. Наприклад, фото із викладачем у школі, улюбленої страви чи місця для прогулянок. Утім, якщо починати впроваджувати картки-пекси не за протоколом, без супроводу фахівців, то є ризик піти не тим шляхом: заплутатися самому й заплутати дитину. Тож слід починати з декількох карток і з часом збільшувати їхню кількість. Так дитина зможе говорити не лише про свої базові потреби, але й висловлювати емоції.

Фахівці навчально-реабілітаційного центру «Джерело» у рамках проєкту ЮНІСЕФ надають внутрішньо переміщеним родинам, які виховують дітей з інвалідністю, консультації та допомагають адаптуватися на новому місці. Кожна дитина потребує індивідуального підходу, який вона отримує тут. А батьки чи опікуни дитини дізнаються алгоритм подальших дій. «Наше основне завдання у проєкті ЮНІСЕФ — це дати батькам поштовх, скерувати дитину до фахівців, які допомагатимуть їй розвиватися та підтримуватимуть», — зазначає Софія Шикур.

Поділитись: